Мукачівець Андрій Томашенко потрапив на війну за повісткою. Встиг прослужити в зоні АТО близько місяця. Тієї ночі Андрій заступив до чергування. Відчувши наближення противника, встиг відкрити вогонь і таким чином підняти на ноги своїх бойових товаришів, але водночас викликав ворожу атаку на себе. Почалася сутичка, в ході якої були загиблі і поранені з обох боків. Осколками снаряду Андрій отримав наскрізне поранення грудної клітки, зокрема, були зачеплені легені і серце.
Зазвичай такі рани є несумісними з життям. Коли настав ранок, з місця сутички побратими Андрія виносили в першу чергу поранених, щоб надати їм першу допомогу. Побачивши бійця з закривавленими грудьми, спершу поклали його в ряд з двохсотими і продовжили рятувати трьохсотих, готуючи їх до відправки в найближчий шпиталь. І тільки згодом, помітивши ознаки життя у Андрія, його виніс з поля бойовий товариш Микола Білей.
Надії на порятунок майже не було, ніхто не вірив, що з такими тяжкими ранами Андрія навіть до шпиталю довезуть, – йдеться в газеті «Мукачево Express». Лікарі, яким довелося оперувати хлопця, робили все, що тільки могли, бо не могли вчинити інакше, але й вони не вірили, що після таких поранень їхній пацієнт виживе. Хто ж міг знати, що в цей час у далекому від поля бою Мукачеві не стихає щира молитва тендітної жінки – мами бійця.
Зараз Олені Томашенко про ті тяжкі дні, коли в Харківському інституті невідкладної хірургії імені Зайцева боролися за життя її сина, навіть згадувати не хочеться. Ця скромна жінка дуже знітилася, коли я сказала, що хочу розповісти про Андрія читачам. Турбувати самого героя, котрий переніс кілька складних операцій і продовжує лікування та реабілітацію, я не посміла.
– Але ж Андрюша нічого такого не зробив, – щиро дивувалася пані Олена, – і він же там не один був, його товариші по службі теж заслуговують на увагу.
Мені вдалося переконати маму героя, що такі історії, як їхня з сином, варті того, щоб про них знало якомога більше людей. Так, хлопець «нічого такого» не зробив. Просто, коли прийшла повістка, не став шукати знайомства чи засоби, щоб уникнути служби в зоні АТО. Просто під час перебування на передовій, коли заступив на вахту, не задрімав і не розгубився, врятувавши побратимів. Просто, отримавши осколок в серце, домовився з Господом, що іще не час поповнювати небесне військо, бо й на землі залишилося чимало незавершених справ. Між іншим, це самі лікарі так любили жартувати:
– Ну, зізнайся, Андрію, як тобі з таким пораненням вдалося домовитися з Господом?
А то ж мама щоранку й щоночі в молитві домовлялася, чекала й вірила: вибереться її єдиний синочок з тої халепи, одужає і житиме, їй на радість.
– Для мене найголовніше, що він живий, – усміхаючись крізь сльози, каже пані Олена.