ДНС України розповідає про своїх супеменів. Цього разу це піротехнік Максим Мельничук. Хлопець ділиться про фізичну витривалість, любов до історії та ризик у роботі.
Максим викопує з землі рештки історії, проте одразу ж їх знищує. І не тому, що зневажає реліквії – просто вони небезпечні та можуть забрати життя людей. Максим Мельничук обрав для себе ризиковану, однак разом із тим надзвичайно захопливу професію – він став піротехніком. Тепер хлопець постійно подорожує Закарпаттям і звільняє землю від боєприпасів минулих воєн.
І ні, Максим не мріяв з дитинства про тротил і вибухи. Насправді хлопець хотів стати тренером із волейболу та навіть вступив на факультет здоров’я і фізичного виховання Ужгородського національного університету. Однак доля розпорядилася інакше й привела Максима в лави ДСНС, залишивши волейбол у якості хобі: «Просто пріоритети помінялися, я став дорослішим. Коли вдома на тебе чекають дружина і маленька принцеска, треба думати вже більш про фінансове становище сім’ї. А волейболом у теперішній час не так легко заробити, як дехто думає».
Зробивши вибір на користь професії піротехніка, Максим пройшов відповідне навчання на Харківщині. Каже, що перші вибухи на полігоні неабияк вразили своєю потужністю, однак із часом він до цього звик. Та й робота загалом йому сподобалася, адже більше за все хлопець ненавидить монотонність: «Ти не сидиш в офісі. За снарядом часто треба і в воду залізти або в гору видертися, причому в будь-яку погоду: сніг, дощ, болото… Я не домосід і мені це цікаво».
Після подібного підйому треба ще й, власне, роботу виконати – дістати з землі й знищити боєприпаси. При цьому піротехнікам необхідно прийняти чимало важливих рішень, зокрема оцінити небезпеку: «Можуть бути два однакові боєприпаси, але один із них пройшов канал ствола, тобто ним вистрілили і запобіжник уже знятий. Снаряд максимально в бойовому положенні і може спрацювати від того, що його перевернеш, стукнеш по ньому або іще щось. А є такі, що знаходяться у більш безпечному стані. Їх просто поставили на землю і вони там пролежали весь цей час. І старший у нас вирішує, що ми будемо з цим робити: на місці знищувати чи транспортувати на відведене для цього місце».
Різні варіанти розташування боєприпасів часто наштовхують Максима на роздуми. Ходиш отак із металошукачем і мимоволі міркуєш: як ці снаряди сюди потрапили? Хлопець сміється, що в школі недолюблював історію, але нова професія пробудила в ньому інтерес до історичних здогадок: «Одиночний снаряд може, припустімо, залетіти кудись. Хтось вистрелив і схибив, воно десь там на пару кілометрів полетіло, впало. А може бути таке, що ти в коробочках цілі патрони знаходиш – можливо, тут якась була вогнева позиція. Так само можуть снаряди бути на купки закидані – може теж була вогнева позиція. Або склад якийсь тут був».
Таким чином за три роки Максим разом із колегами знищив тисячі боєприпасів, які лежали в закарпатській землі й несли в собі загрозу для життя людей. Запевняє, що жодного разу не пошкодував про вибір професії. Так, вона нелегка й ризикована. Однак постійний рух та нові враження того варті. І наостанок Максим жартує: «Та й зробити якийсь вибух – це не кожному доступно».